Мері Поппінс: рецензія

Марія Литвин


Памела Треверс. Мері Поппінс / Пер. з англ. В. Панченка; худож. А.Джанік’ян. – К.: Рідна мова, 2014. – 240 с.

Попри правило номер один, яке ви прочитаєте трохи нижче, у всіх нас вже є певне уявлення про образ Мері Поппінс. Це така небагатослівна й не схильна до телячих ніжностей няня із суворими правилами й чітким уявленням про справжню англійську благопристойність. Ідеальний зачин для найнеймовірніших чудес, правда? Бо ж диву ніде так не терпиться з’явитися, як саме там, де його геть не чекають!

Отож і ми – почнімо з правил.

1. Забудьте про стару радянську екранізацію. Книжка й фільм – це дві окремі реальності, абстрагуйтеся.

2. Приготуйтеся до подорожі без жодних гарантій. Адже завжди є варіант, що все насправді не так і дітям просто привиділось. З усіх історій Мері Поппінс повертається знову в свою незворушну благопристойність, тож і ви можете почуватися трохи непевно – а чи й справді це зі мною було?

3. Читайте неспішно, мимохідь милуючись чудовою поліграфією й уважно роздивляючись малюнки Арсена Джанік’яна – художник влучно розставляє акценти, обираючи для ілюстрації найзворушливіші моменти повісті.

4. Кожен розділ книжки сприймайте як окрему новелу, яка починається так, мовби хоче всього-на-всього тебе трохи здивувати й розважити, а закінчується так, мовби виходить з твого серця кудись у зоряну ніч, дверей не зачинивши. Як ота історія про корову, якій на ріг упала зірка і вона невпинно танцювала й віддала б усе, щоб нарешті спекатись того дива, а коли спекалась – мандрувала світом і шукала його знову. Чи історія про близняток, які до року вміли говорити з пташками, а далі вже ні, і ворон на підвіконні плакав, що вони його вже не зрозуміють. Чи про те опівнічне приклеювання до неба зірок з імбирних коржиків. Чи про птахарку, яка на ніч, як мама-курка, в широчезних зборках своєї спідниці ховає міських пташок, аби не мерзли. Чи… та, власне, кожна історія з отаким ефектом!

5. «Вихідний день» – це розділ для дорослих. Помрійте.

6. Дивіться не здивуйтеся, що вам дивуються також. З розділу «Різдвяні подарунки» ви зрозумієте важливу річ: чудеса не завжди роблять нам милість, спускаючись на землю, іноді для них самих це радість – нарешті наблизитись. Як для тієї зірки з далекого неба, яка прилетіла на Землю купувати своїм сестрам із сузір’я подарунки на Різдво, й була страшенно втішена, побачивши нарешті зблизька того Майкла і Джейн.

7. Прислухайтеся до промови Королівської Кобри на Дні народження Мері Поппінс, коли всі звірі в зоопарку пустилися в танок. Адже вона знає, що каже: «І до того ж, – вона облизалася своїм страшним роздвоєним язиком, – можливо, що їсти й бути з’їденим – одне й те саме. Моя мудрість каже мені, що це так. Адже всі ми – й ви в містах, і ми в джунглях – однієї плоті й крові. Всі ми однакові – і дерево над нами, й камінь під нашими ногами, й зірки, й пташки, й звірі… Всі ми одне ціле, і всіх нас чекає одна мета. Пам’ятай це, дитинко, навіть тоді, коли вже не пам’ятатимеш мене…

– Як це дерево може бути каменем? Я – не пташка, Джейн – не тигр! – уперто заперечив Майкл.
– Думаєш-ш-ш, ні? –просичала у відповідь Кобра. – А ти поглянь! – вона кивнула в бік Майдану. Там птахи й звірі, що купчилися круг Мері Поппінс, погойдувались туди-сюди, наче одне велике ціле; сама Мері теж погойдувалася разом із ними. Натовп рухався в одному ритмі, ніби маятник величезного годинника. Навіть дерева легенько згиналися, а місяць у небі колихався, мов корабель на морських хвилях».

8. А тепер – звісно ж, головне правило: забудьте про всі правила й просто насолоджуйтеся чудовою повістю, яку переклав українською Володимир Панченко.

9. І коли Мері Поппінс підхопить Західний вітер, не поспішайте сумувати разом із Майклом та Джейн. Видавництво «Рідна мова» готує продовження – ще сім книжок!

http://kazkarka.com/books/review/pravila-chitannya-knizhki-pro-meri-poppins.html